Світлина з Перу, 2014 рік: Jani Korpi тримає широкий круглий череп, який колекція називає Starchild 2. Назву запозичено в іншого черепа в Мексиці, відомого завдяки Lloyd Pye; ця галерея тримає ці два черепи окремо.
Ті самі подорожі залишили і слід у камені. У 2011 році він знімав Перу та Болівію в порядку подорожі, від узбережжя Наски до солі Уюні: пустеля, очеретяні острови, зигзагоподібні стіни Саксайуамана над Куско та щільно підігнане каміння Тіуанако й Пума Пунку.
15 лютого 2024 року в Єгипетському музеї в Каїрі він зняв кам’яні голови, чий профіль може нагадати видовжені черепи Перу. Подібність лише візуальна: каїрські голови — скульптури, перуанські черепи — кістка. У дослідженому матеріалі Паракаса видовжену голову тлумачать як зміну в дитинстві, а не як наслідок ДНК.
Jani Korpi тримає череп, який називають Starchild 2, Перу, 2014. Назву дали колекція та оповідач у відео, а не дослідники. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.
«Я об’їздив усю земну кулю, і ось я тримаю в руках череп Starchild 2.»
Фотогалереї: 15 місць
Узбережжя Перу
Лінії Наски
Як намалювати колібрі, більшого за футбольне поле, жодного разу не побачивши його згори?
Геогліф з повітря: фігури створювали, прибираючи червонясті камені, вкриті оксидом заліза, щоб відкрити світліший ґрунт.Дані: Культура: наска · Датування: бл. 500 р. до н. е. – 500 р. н. е. · ЮНЕСКО: 1994Посадка на обліт. Багато фігур завеликі, щоб прочитати їх із землі; колібрі — близько 93 м завдовжки.Зліт із Наски. Панамериканське шосе, збудоване до того, як лінії взяли під охорону, проходить просто через фігуру ящірки.Глибина більшості ліній — лише 10–15 см; суха, майже безвітряна пампа зберігала їх близько 2 000 років.Лінії йдуть прямо через пампу й пагорбами — деякі на кілька кілометрів, майже не змінюючи напрямку.1982 року невелика команда Джо Нікелла за кілька днів відтворила 134-метрового кондора за допомогою кілків і мотузки, без жодного вигляду згори.Дослідники налічують понад 800 прямих ліній, близько 300 геометричних фігур і близько 70 зображень тварин і рослин.Дані: Лінії / геометрія / фігури: 800+ / 300 / бл. 70Прямі лінії на рівнині. 2024 року дослідження із застосуванням ШІ під керівництвом Університету Ямагати повідомило про 303 нові фігурні геогліфи.Зелена долина поруч із голою пампою. Багато дослідників пов'язують лінії з обрядами води; деякі, схоже, вказують на джерела води.Зрошувані поля біля Наски. Підземні акведуки — пукіо, як-от у Канталлоку, — досі подають воду на ферми.Фігура на пампі. Марія Райхе десятиліттями картографувала й захищала лінії — від 1940-х до своєї смерті 1998 року.Лінії перетинають фігуру. Такі накладання свідчать, що геогліфи створювалися впродовж багатьох століть, а не за єдиним планом.Трапеції та довгі лінії на пагорбах. Відкрите питання: деякі дослідники вважають трапеції місцями ритуальних зібрань.
Некрополі й акведуки Наски: Чаучілья, Кауачі, Канталлок
У пустелі на південь від Наски мертві й досі сидять у своїх могилах із довгими косами.
Мумії та посудини у відкритій гробниці. Тіла загортали в бавовну й покривали смолою, що допомогло їм зберегтися.Дані: Поховання: бл. 700–1534 рр. н. е.Сидяча мумія в гробниці, обкладеній сирцем. Поховання тут охоплюють приблизно період від 200 р. н. е. до IX століття.Глинобитні стіни гробниць. Некрополь виявили в 1920-х, і десятиліттями його грабували, доки 1997 року не взяли під охорону.Волосся й тканина збереглися, бо дощ тут майже не падає: бальзамувальником стала пустеля.Кістки й тканини, залишені грабіжниками могил (уакерос), які шукали кераміку й золото.Спіральне «око» пукіо в Канталлоку. Дослідження 2016 року припускає, що спіралі дозволяли вітрові допомагати проштовхувати воду каналами.Дані: Тип: пукіо (акведук) · Датування: дискусійноРештки сирцевих споруд у Кауачі — церемоніальному центрі, що використовувався приблизно від 100 р. до н. е. до 500 р. н. е.Дані: Використовується: бл. 200 р. до н. е. – 700 р. н. е. · Пагорби: 40+Пагорби біля Кауачі. Дослідники розкопок налічують понад 40; багато, схоже, — природні пагорби, перебудовані сирцем.Дорогою до Кауачі. Гелейн Сільверман і Джузеппе Орефічі вважають, що це був центр паломництва з невеликим постійним населенням.Темний камінь із поверхні. Оксиди заліза й марганцю затемнюють пустельну бруківку; якщо його підняти, відкриється світлий ґрунт, з якого зроблено лінії.
Навіщо культурі так туго перев'язувати голови немовлятам, щоб череп виростав видовженим?
Морська арка на екскурсії до островів Бальєстас. У XIX столітті гуано з таких островів було однією з головних статей перуанського експорту.Дані: Під охороною: 1975 (національний заповідник)В очікуванні човна на Бальєстас. Острови входять до системи заповідника островів, острівців і мисів із гуано.Старий причал для гуано. Послід морських птахів досі збирають тут раз на кілька років під суворим контролем.Пташині скелі. Підйом глибинних вод у холодній течії Гумбольдта робить тутешні води одними з найрибніших у світі.Морський лев. Тут також живуть пінгвіни Гумбольдта, а в бухті Паракас годуються фламінго.Південноамериканські морські леви; дорослі самці важать до 350 кг.Ще морські леви. Національний заповідник Паракас створено 1975 року; він охоплює пустелю й море.Пустельне узбережжя заповідника: близько 335 000 гектарів, приблизно дві третини з них — море.Скелі, виточені хвилями. На цьому півострові Хуліо Тельо в 1920-х знайшов некрополь Паракас із видовженими черепами.Прибій біля берегів заповідника. Часто кажуть, що назва Паракас походить від сильних місцевих вітрів, які несуть пісок.Морські скелі. Знаменита кам'яна арка заповідника, Ла-Катедраль, обвалилася під час землетрусу в Піско 2007 року.Пустеля зустрічається з Тихим океаном. Неподалік на піщаному схилі вирізано геогліф Канделябр заввишки близько 180 м; його дата невідома.Баггі в Уакачині. Дюни довкола оази сягають близько 100 м.Лагуна Уакачина, яку тепер поповнюють штучно, бо природний рівень ґрунтових вод упав.Пальми й дюни довкола оази, колись зображеної на перуанській банкноті.
Навіщо будувати вежу, яка вгорі ширша, ніж біля основи?
Чульпа, що вгорі ширша, ніж біля основи. Найвищі вежі Сільюстані сягають близько 12 м.Дані: Культура: колья, згодом інки · Побудовано: з XIII століття · Висота: 12 mПівострів Сільюстані над озером Умайо, на висоті близько 3 900 м.Поховальні вежі знаті колья на обрії альтіплано, збудовані переважно близько 1200–1500 рр. н. е.Зруйнована вежа розкриває секрет: тонке облицювання — лише оболонка поверх грубого ядра.Зовнішню грань кожного блока обтесано за кривизною вежі. Як досягали гладкого оздоблення, досі сперечаються.Одна з найвищих веж. На одній із чульп тут вирізьблено ящірку — її часто тлумачать як символ життя й води.Серед веж. Одну вежу залишили недобудованою разом із земляним насипом — підказка, як піднімали блоки.Обвалені блоки — імовірно, через землетруси та грабіжників, які розкривали вежі в пошуках поховального інвентарю.Щільне мурування в інкському стилі: інки зайняли це місце, підкоривши колья в XV столітті.Крихітний вхід біля основи; зазвичай кажуть, що входи тут звернені на схід, до світанку.Дві вежі над озером Умайо. Під час реставрації 2005 року використали насипи й важелі — прості методи, якими, як вважають, їх і будували.Обвалені облицювальні камені. Відкрите питання: як саме піднімали блоки на 10 м і вище? Найкраща підказка — насип біля недобудованої вежі.Зруйнована вежа: тонке облицювання поверх бутової забутовки — прийом, поширений і в інкських мурах.Цвинтар у бік озера. Простіші й давніші гробниці тут передують інкським вежам.
Андський міф каже, що саме сонце народилося з цього озера.
Човен із тотори. Аймарські майстри з Тітікаки збудували 1969–70 років очеретяний човен «Ра II» Тура Геєрдала.Дані: Висота над р. м.: бл. 3 812 m · Площа: бл. 8 372 km²Зустріч на острові уросів. Озеро Тітікака лежить на висоті близько 3 812 м.Очеретяні хати на острові з шарів кореневих блоків тотори та зрізаного очерету завтовшки кілька метрів.Повсякдення на островах, десятки яких тепер стоять на якорі в бухті біля Пуно.Пружна поверхня: свіжий очерет регулярно докладають згори, поки нижні шари гниють.Свіжа тотора. Білу нижню частину стебла теж їдять.Озеро Тітікака займає близько 8 372 км² і поділене між Перу та Болівією.Кам'яна церква біля озера. Сусіднє Хулі з його чотирма колоніальними церквами називають «маленьким Римом Америки».Стежка над водою, ймовірно, біля Пуно (точне місце не підтверджено). Озеро Тітікака лежить на висоті близько 3812 м і займає близько 8372 км².Оглядовий майданчик біля озера. Андський міф називає озеро місцем народження Манко Капака, першого інки.
Десятки кам'яних фалосів стоять у невеликому обнесеному муром подвір'ї біля озера Тітікака.
Ряди фалічних каменів — звідси прізвисько «храм родючості».Дані: Зовнішній мур: імовірно, інки · Камені: дата дискусійнаРетельно припасований зовнішній мур вважають інкським; камені всередині — інше питання.Стоячі камені. Низка дослідників вважає, що багато з них вирізьблено або розставлено у XX столітті для відвідувачів.Пообідні тіні. Відкрите питання: чи були ці камені колись ритуальним ансамблем, чи це здебільшого сучасна експозиція? Дослідники розходяться.Багато каменів майже не вивітрилися порівняно з муром — ключовий аргумент на користь недавнього походження.Огорожа. Чукуїто був столицею лупака, аймарського царства, до інкського завоювання.Самотній камінь. Гіди розповідають, що жінки приходять сюди з надією на родючість; вік традиції невідомий.Обнесене муром подвір'я Чукуїто, згодом — іспанське колоніальне містечко з власними церквами.Припасовані мури в Чукуїто. Лупака ввійшли до складу імперії інків у XV столітті.Лишайник росте повільно, тож рясний покрив свідчить про довге перебування просто неба; порівняйте з чистішими каменями всередині.
Ідеальні двері — близько семи метрів завширшки й заввишки — висічені в червоній скелі, і за ними немає жодного приміщення.
Відвідувач у заглибленні для масштабу: зовнішня ніша — приблизно 7 × 7 м.Дані: Розмір: бл. 7 × 7 m · Датування: не датованоПриродні скельні гребені хребта Хаю-Марка. Вирізана в цій скелі «брама» — приблизно 7 × 7 м, Т-подібна ніша заввишки близько 2 м (198 см).Ніша, відома місцевим як брама богів (Пуерта-де-Хайю-Марка).Невелике Т-подібне заглиблення біля основи заввишки близько 2 м — як замкова щілина в гігантських дверях.Згладжена поверхня. Хто і коли її оздобив, невідомо; жодне дослідження її не датувало.Оброблені поверхні поруч із необробленою скелею показують, що браму висічено у виході породи, а не збудовано.Природні скельні гребені. Місцевий гід Хосе Луїс Дельгадо Мамані прославив місце в 1990-х.Гребінь червоної скелі. Легенда каже, що жрець Араму-Муру пройшов крізь браму із золотим сонячним диском.Брама під час іншого візиту. Вона розташована біля озера, на південний схід від Пуно, за кілька хвилин ходьби від дороги на Хулі.Людина в заглибленні. У його центрі — маленька кругла виїмка, до якої деякі відвідувачі прикладають чоло.Не датовано. Незавершене інкське святилище — правдоподібне пояснення; ідея «зоряної брами» не має археологічного підґрунтя.
Коли землетруси 1650 і 1950 років вдарили по Куско, колоніальні будівлі тріснули або впали, а інкські мури під ними встояли.
Собор уночі, збудований у 1559–1654 роках на місці інкського палацу.Дані: Побудовано: 1559–1654 · ЮНЕСКО: 1983Вечірня вулиця Куско на висоті близько 3400 м. Колоніальне місто будували просто на інкських фундаментах після приходу іспанців у 1533 році.Багатокутні інкські блоки — у тому ж стилі, що й дванадцятикутний камінь на вулиці Атун-Румійок.Пам'ятник в історичному центрі Куско (який саме, за фото не визначити). Іспанські війська увійшли до столиці інків у листопаді 1533 року.Колоніальна церква. Багато з них збудовано на інкських фундаментах, як Санто-Домінго на Корінканчі.Інкські мури вздовж вулиці. Вони пережили землетруси 1650 і 1950 років краще, ніж колоніальні будівлі над ними.Долина згори. За переказом, Куско Пачакутека спланували у формі пуми.Різьблені дерев'яні балкони — типова риса колоніальних особняків на інкських мурах.Пласа-де-Армас. Вважають, що за інків головна площа (Уакайпата) була ще більшою.Червоні дахи Куско, об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО з 1983 року.Місто за долиною. Куско став імперською столицею за Пачакутека в XV столітті.Церковна вежа в арці галереї. Багато веж довелося відбудовувати після землетрусу 1650 року.Провулок між інкськими мурами. Вони трохи нахилені досередини — вважають, що це допомагає їм витримувати землетруси.Собор під час свята; релігійні процесії досі обходять площу.Натовп на Пласа-де-Армас, де 1781 року стратили ватажка повстання Тупака Амару II.
Вагу найбільшого каменя в цих мурах зазвичай оцінюють приблизно в 120–130 тонн.
Довгий мур з еспланади, де щороку 24 червня розігрують Інті-Раймі.Дані: Камінь: вапняк, андезит · Побудовано: XV століттяБагатокутні блоки в зигзагоподібних мурах, що піднімаються пагорбом трьома ярусами.Мури над еспланадою. За оцінками, у комплексі використано понад 6 000 м³ каменю.Верхні тераси. Після завоювання іспанці розбирали верхні споруди на камінь для церков Куско.Прохід. Вивчення недороблених блоків свідчить, що каменярі доводили камені на місці.Зигзагоподібні мури. Дехто бачить у них зуби міста-пуми; зигзаг до того ж підставляв фланги нападників.Блоки, підігнані без розчину, на висоті близько 3701 м. Кожен шов повторює нерівний контур сусіднього каменя, тож двох однакових каменів у цих стінах немає.Круглий фундамент Муйук-Марки — вежі, зруйнованої після завоювання й розкопаної в 1930-х.Відвідувачі здаються крихітними біля мурів. Частину андезиту, імовірно, привезли з Руміколки — за оцінками, приблизно за 35 км.Нижній ярус. Вагу найбільшого блока зазвичай оцінюють приблизно в 120–130 тонн; цифри до 200 т погано обґрунтовані.Заокруглений блок зі щільними стиками: кожен камінь обтесано під сусідів.Сходинки, вирубані в скельній основі. Інки також висікали в живій скелі святилища (уака).Сходинки, висічені у виході породи. Відкрите питання: їхнє призначення не задокументовано; багато хто вважає їх ритуальними сидіннями.Канали й сидіння, вирубані в скелі над мурами; звичне тлумачення — водний ритуал.Мури вздовж схилу. 1536 року війська Манко Інки утримували фортецю, доки іспанці не відбили її.Менший мур. Жан-П'єр Протцен експериментально показав, що твердішими відбійниками можна обтесати такі камені.Тамбомачай: джерельна вода досі тече інкськими каналами до трьох струменів.Прохід, вирубаний у скелі, — імовірно, Кенко, святилище, назву якого часто перекладають як «зигзаг» або «лабіринт».Сходинки й сидіння, висічені просто в скелі над мурами; інки не лише будували з каменю, а й обробляли живу скелю. Фото: Jani Korpi, CC BY-SA 3.0, Wikimedia Commons
Іспанці так і не знайшли Мачу-Пікчу, але коли 1911 року туди прийшов Гайрам Бінгем, там жили місцеві селяни.
Класичний вигляд з Уайна-Пікчу (близько 2 720 м); на її вершині теж є інкські тераси й споруди.Дані: Побудовано: бл. 1420–1530-ті · Висота над р. м.: бл. 2 430 m · ЮНЕСКО: 1983Тераси й споруди. За оцінками дослідників, близько 60 % будівельних робіт приховано під землею — у фундаментах і дренажі.Цитадель на висоті близько 2 430 м. Радіовуглецеве датування (2021) свідчить про заселення приблизно від 1420 року до 1530-х.Тераси на тлі Уайна-Пікчу. Шари каменю, гравію та ґрунту відводили сильні дощі.Лама над руїнами. Лама була єдиною великою в'ючною твариною в Андах і несла близько 25–30 кг.Головна площа й житлові квартали; на пам'ятці значно більше 150 споруд.Висічена скеля. Інкські будівничі перетворювали виходи породи на святилища; найвідоміше тут — Інтіуатана.Будинки з фронтонами. Кам'яні кілочки на фронтонах колись тримали солом'яні дахи.Вигнутий мур Торреона, збудований довкола природного виходу скелі.Будинки без дахів. За оцінками, тут жило не більше 750 осіб, переважно тих, хто обслуговував королівський двір.З верхніх терас. Назва мовою кечуа означає «Стара гора».Туман над руїнами. Коли 1911 року прийшов Гайрам Бінгем, тут усе ще жили місцеві селяни.Сільськогосподарські тераси. Завдяки дренажу вони тримають схил понад 500 років.Трапецієподібні вікна — фірмовий знак інкської архітектури — у рядовому гранітному муруванні.Трапецієподібний дверний отвір. Мури припасовано один до одного без розчину.Мачу-Пікчу лежить приблизно на 450 м вище за річку Урубамба.Вершини в серпанку. Мачу-Пікчу внесено до списку ЮНЕСКО 1983 року, а 2007 року він став одним із нових семи чудес світу.Вигнутий мур Торреона. Близько червневого сонцестояння світло падає на камінь усередині (Ziółkowski & Kościuk 2020): світловий ефект близько сонцестояння, а не точний календар.Відвідувачі над долиною. Кількість квитків на день обмежено, щоб зменшити зношування пам'ятки.Серпантин дороги Гайрама Бінгема, що піднімається з долини.
Величезні рожеві камені покинуті на півдорозі від каменоломні на тому березі річки.
Виступи на припасованих блоках. Протцен припускав, що це точки для важелів чи встановлення; їхнє призначення досі обговорюють.Дані: Камінь: ріоліт · Орієнтовна вага: бл. 50–100 t (оцінки) · Побудовано: XV століттяФото: Jani Korpi, CC BY-SA 3.0, Wikimedia CommonsМур шести монолітів: рожевий ріоліт, який тягли з каменоломні Качікхата приблизно за 4–5 км на тому березі річки.Дані: Камінь: рожевий ріоліт · Каменоломня: Kachiqhata, бл. 4–5 km · Побудовано: XV століттяПрипасовані ніші на Храмовому пагорбі, де 1537 року Манко Інка розбив іспанський загін.Трапецієподібні ніші. У битві 1537 року інки затопили рівнину внизу, щоб затримати іспанську кінноту.Уступчасте мурування високо на пам'ятці; храм ще будувався, коли прийшли іспанці.Комори Пінкуйльюна навпроти: високо, вітряно й холодно — природний спосіб зберігати продукти.Комори Пінкуйльюна на схилі навпроти селища Ольянтайтамбо: високо, вітряно й холодно — природний спосіб зберігати продукти.Тонкі стики. Вузькі кам'яні смуги заповнюють проміжки між шістьма монолітами.Інкський провулок у місті. Ольянтайтамбо часто називають найстарішим безперервно заселеним містом Південної Америки.Оброблені блоки. Покинуті «втомлені камені» лежать уздовж насипу від каменоломні — їх залишили на півдорозі.Точно вирізані ніші. Жан-П'єр Протцен вивчив використані тут насипи й знаряддя.Тераси, що піднімаються на Храмовий пагорб Ольянтайтамбо (близько 2792 м), приблизно за 72 км дорогою від Куско. Блоки для храму витягали пандусом із кар'єру Качікхата за річкою.Дверний отвір у верхньому секторі. Інкські отвори звужуються догори, що допомагає їм витримувати землетруси.Великі блоки біля вершини. Найважчі блоки тут важать, за оцінками, приблизно 50–100 т; пам'ятку так і не завершили.Кам'яні мури в місті, яке досі зберігає інкське планування з обнесених мурами кварталів (канча).Вокзал: звідси колія йде вздовж Урубамби до Мачу-Пікчу.Відвідувачі на терасах Храмового пагорба; мури припасовано без розчину. Фото: Jani Korpi, CC BY-SA 3.0, Wikimedia Commons
Скеля над Пісаком поцяткована гробницями — це один із найбільших відомих цвинтарів інків.
Тераси над Священною долиною, ймовірно в Пісаку (за фото не підтверджено). Інкські тераси поєднують кам'яні підпірні стіни та шарувату засипку, що відводить дощову воду.Кругові тераси Морая: глибина близько 30 м, різниця температур між верхом і дном — до 15 °C.Дані: Глибина: бл. 30 m · Різниця температур: до 15 °CРуїни Пісака. У скелі позаду — сотні гробниць, один із найбільших відомих цвинтарів інків.Дно Священної долини — нижче й тепліше за Куско — було найкращою кукурудзяною землею інків.Припасовані мури з нішами в ритуальному секторі, де є власна Інтіуатана.Ряд ніш у мурі тераси; вважають, що в нішах зберігали підношення або предмети.Мурування в зруйнованому секторі. Укріплені ділянки тут охороняли вхід до долини.Тканини на ринку Пісака, найжвавішому в неділю.Традиційний одяг на ринку; візерунки часто вказують на рідну громаду власника.Ляльки й сувеніри, багато з вовни альпаки, яку в Андах прядуть тисячі років.Традиційна глиняна піч; Пісак славиться хлібом із дров'яної печі.Жінки в червоних пончо з довколишніх громад.Діти в традиційному одязі. Кечуа досі рідна мова багатьох тутешніх родин.
Той самий H-подібний блок знову й знову трапляється в Пума-Пунку — з пласкими гранями та чіткими внутрішніми кутами.
Брама Сонця, висічена з цілісного андезитового блока: близько 3 м заввишки й 4 м завширшки.Дані: Камінь: андезитПіраміда Акапана: 257 × 197 м і висота 16,5 м — найбільша споруда Тіуанако.Дані: Розмір: 257 × 197 m · Висота: 16,5 mАкапана. Більшу частину кам'яного облицювання згодом зняли, залишився земляний пагорб.Напівпідземний храм, у стіни якого вставлено десятки різьблених кам'яних голів.Різьблена статуя. Моноліти Тіуанако, як-от Моноліт Понсе, тримають у руках ритуальні предмети.Брама й моноліт Каласасаї. Мури реконструйовано в з кінця 1950-х років роках.Храмова зона Тіуанако — об'єкт ЮНЕСКО з 2000 року.H-подібний блок. В одному дослідженні виміряно повторювані блоки близько 97 × 99 × 55 см.Дані: Камінь: андезитТочно вирізаний андезитовий блок; андезит привозили з каменоломень на іншому березі Тітікаки.Пази для з'єднання блоків; I-подібні гнізда тримали бронзові скоби з міді, миш'яку й нікелю.Великі плити платформи з червоного пісковику — з каменоломні приблизно за 10 км.Плита з вирізаним жолобом — можливо, для стоку води.Складені блоки на платформі Пумапунку (близько 3850 м). Насип мав три рівні кам'яних підпірних стін, а на платформі колись стояло до восьми андезитових брам.Маленькі пази й рівчаки: у деяких стиках використовували бронзові скоби.Гігантська пісковикова плита. Найбільші опубліковані довжини — близько 8 м (7,81 м і 8,12 м); цей знімок не впізнано як саме найбільшу плиту.Дані: Камінь: червоний пісковик · Побудовано: бл. 580–710 рр. н. е.Блоки Пумапунку: червоний пісковик із кар'єру приблизно за 10 км, андезит — з півострова Копакабана, приблизно за 90 км по той бік озера Тітікака. Радіовуглецеві дати відносять кам'яні роботи до часу після бл. 536–600 рр. н. е.Розкидані блоки, зрушені грабіжниками, колоніальним видобутком каменю та, імовірно, землетрусами.Блок із хрестоподібним вирізом. Відкрите питання: як саме оздоблювали такі внутрішні кути кам'яними знаряддями?Вхід до Пума-Пунку. Назву зазвичай перекладають як «Брама пуми».Повторювані H-подібні форми вказують на те, що каменярі працювали за шаблонами.
Цілий пісковиковий хребет завдовжки близько 220 метрів укритий різьбленими каналами, сидіннями, нішами й фігурами тварин.
Різьблений пісковиковий хребет Ель-Фуерте — об'єкт ЮНЕСКО з 1998 року.Дані: Камінь: пісковик · Довжина: бл. 220 m · ЮНЕСКО: 1998Оброблений скельний гребінь розміром близько 220 × 60 м майже повністю вкритий інкським і доінкським різьбленням; розпочали його, ймовірно, чане близько 300 р. н. е.Канали й фігури, висічені в скелі; серед різьблення — котячі та змії.Висічені чаші, які часто тлумачать як місця для рідких підношень.Ніші вздовж скельної стіни. Інки зайняли це місце за Тупака Юпанкі (1471–93).Різьблена скеля. Ель-Фуерте незвичний тим, що на одному місці будували три культури: чане, інки та іспанці.Дві довгі паралельні борозни. Дослідники схиляються до версії ритуальних водних каналів; ідея «стартового майданчика» не підтверджується.Жолоби вздовж гребеня. Найдавніше різьблення пов'язують із періодом Мохокояс (бл. 200–800 рр. н. е.); окремі вирізи датувати неможливо, тож не завжди ясно, які з них доінкські.Ніші, вирубані в скельній стіні, схожі на ніші в інкських будівлях.Фундаменти інкської доби. Пам'ятка була прикордонним форпостом проти чіригуано (гуарані).Поверхня скелі. Відвідувачам більше не можна ходити по ній, бо ерозія загрожує різьбленню.Вивітрені ніші: м'який пісковик швидко руйнується під дощем і вітром.Фундаменти пізніших споруд. Іспанці займали це місце з 1570-х і заснували тут поселення 1615 року.Мури інкського сектору. Велика інкська зала (калланка) тут мала розміри близько 68 × 16 м.Дані: Розмір: бл. 68 × 16 mБорозна з вирізаними зарубками. Відкрите питання: невідомо, для чого слугували зарубки.Ніші, висічені під скелею. Відкрите питання: їхнє призначення не задокументовано; звичні здогади — підношення або ідоли.Водоспади Лас-Куевас біля Самайпати, на краю національного парку Амборо.
Цей солончак такий рівний, що за ним калібрують супутникові альтиметри.
Силует на солончаку Уюні — найбільшій солоній рівнині Землі площею близько 10 582 км².Дані: Площа: 10 582 km² · Висота над р. м.: бл. 3 656 m · Перепад висот: < 1 mПеред виїздом на солончак на висоті близько 3656 м. Сіль — залишок низки пізньоплейстоценових озер; 30–42 тис. років тому тут було величезне озеро Мінчін.Купи солі, що сохне в Кольчані, де робітники ріжуть і обробляють сіль вручну.Готель із соляних блоків на краю солончака; навіть ліжка й столи зроблено із солі.Покажчик на рівнині. По всьому солончаку висота змінюється менш ніж на 1 м.Позашляховики на білій рівнині. Соляна кірка місцями сягає товщини близько 8 м.Вигляд з острова Інкауасі — вершини давнього вулкана площею 24,62 га.Дані: Площа: 24.62 haКактуси й сіль з острова. У його породах є скам'янілі водорості доісторичного озера.Гігантські кактуси (Trichocereus) на острові Інкауасі; кажуть, багатьом із них кілька століть.Вершина острова Інкауасі, приблизно за 100 км на захід від Уюні. Його гігантські кактуси (Echinopsis atacamensis) можуть перевищувати 10 м; острів часто плутають з островом Пескадо за 22 км на північний захід.Схожа на корал кам'яна арка, утворена відкладами давнього озера.Крихітні постаті на безмежній білизні. Рівність дає змогу легко робити фото з оманою перспективи.Захід сонця над сіллю. Під кіркою лежить одне з найбільших у світі родовищ літію.Сутінки. Солончак такий рівний, що за ним калібрують супутникові альтиметри.Старий потяг на кладовищі потягів за Уюні — спадщина гірничих залізниць.Іржаві паротяги в Уюні, заснованому 1889 року як залізничне місто для обслуговування копалень.Місцева жінка біля колії. Туризм на солончак тепер — опора економіки Уюні.
На бічній стороні черепа чорнилом написано MRI DB. Чи можуть кілька літер розповісти, звідки цей череп і де зберігаються відомості про нього? Ця сторінка йде слідом так далеко, як дозволяють опрацьовані джерела.
Черепи на фотографіях — це людські рештки. Ця сторінка повідомляє лише те, що видно на фотографіях і в текстах експозиції, і те, що кажуть опубліковані дослідження. Фотографія не може розповісти про вік, хвороби чи походження померлого.
Фото черепів, Перу, 2014
Верхня частина круглого черепа спереду. Нижня частина черепа неповна. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.У двох відеофрагментах камера обходить видовжений череп. У правому нижньому куті — третій відеозапис. Кадри з відео Jani Korpi aqPy1X1mhGY, yIA-Dykw_40 і dNgc018HQNA. Знято 1 листопада 2014 року.Довгий вигин потилиці видно збоку. На фото немає вимірювань черепа. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014. Череп тримає Jani Korpi.Jani Korpi тримає череп, який називають Starchild 2. Той самий предмет, імовірно, видно на фото 01 і 10. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.Потилиця темного черепа на передньому плані далеко виступає назад. Ліворуч видно відблиски в склі. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.На табличці іспанською написано «Cráneo deformado artificialmente», українською «штучно сформований череп». Поруч світлий череп, видимий збоку. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.Три черепи з різних ракурсів. Менший череп посередині стоїть на власній підставці. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.На двох черепах видно старі написи. Префікс MRI DB на правому черепі дає відправну точку для порівняння з реєстрами. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.Між черепами іспанською написано «Deformación tipo Paracas Necrópolis», українською «зміна форми черепа типу Paracas Necrópolis». Слово tipo стосується класифікації, а не місця знахідки. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.На вигляді збоку чітко виділяється шов. Нижньої щелепи та зубів на фото немає. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.На різних полицях вітрини видно черепи спереду і збоку. У склі видно й відображення фотографа. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.
15 лютого 2024 року в Єгипетському музеї в Каїрі Jani сфотографував кам’яні голови, склепіння черепа яких далеко витягнуте назад. Форма нагадує перуанські черепи, але знімки зроблено на іншому континенті й приблизно на дев’ять років пізніше за перуанські фотографії черепів (2014).
Скульптура · камінь · Каїр 2024Дві окремі кам’яні голови повернені праворуч. Вигин склепіння черепа тягнеться далеко за вухо. Фото: Jani Korpi, Каїр, 15 лютого 2024 року. Фрагмент кадру з відео, сторонніх людей обрізано.Людські рештки · людський череп · Перу 2014Довгий череп збоку, обличчям праворуч (фото 03). Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.
Скульптура · камінь · Каїр 2024Голова червонуватої кам’яної фігури повернена ліворуч, а склепіння черепа здіймається по діагоналі від місця над вухом. Фото: Jani Korpi, Каїр, 15 лютого 2024 року. Фрагмент кадру з відео, сторонніх людей обрізано.Людські рештки · людський череп · Перу 2014Для порівняння — правий череп (фото 09). Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.
Зв’язок із Перу лише візуальний. Голови з Амарни — скульптури, перуанські черепи — людські рештки; у досліджених матеріалах Паракаса видовжену голову витлумачили як результат надання форми в дитинстві (науковий контекст). Каїрські фотографії зроблено у 2024 році, перуанські — у 2014 році. ШІ-ілюстрації цих пар розміщено на сторінці кам’яного міста: пара 12 і пара 13 (Кам’яні обличчя Каїра і черепи Перу).
Тіуанако й Пума-Пунку: Довга плита. Найбільші пісковикові плити завдовжки близько 8 м (опубліковані значення охоплюють 7,81 м і 8,12 м), подані як довжина, а не як тонни; цю плиту не ототожнено з найбільшою.Куско: Дванадцятикутний камінь, Хатун Румійок (підтверджено).
Наскрізний шлях по каменю від Тіуанако до колоніального Куско.
У 1549 році Сьєса де Леон записав у Тіуанако, що інки нібито взяли звідси зразок для будівель Куско. Хроніки відповідають оповідями, дослідження — вимірами й датуваннями, і кожна дія передає питання наступному каменю. Шлях іде крізь час, а не в порядку подорожі 2011 року, і не стверджує, що одна культура просто стала іншою.
Вигадка. ШІ-ілюстрації уявного кам’яного міста. Кожна пара показує спершу фотографію Jani Korpi з Перу, а потім ШІ-ілюстрацію, засновану на її формі. Кам’яне місто та його мешканці вигадані.
01 · Оптик налаштовує призму
ФотоВерхня частина круглого черепа спереду. Нижня частина черепа неповна. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014.ШІ-ілюстрація · вигадкаОптик налаштовує призму.
02 · Провулком везуть вантаж каменю
ФотоУ двох відеофрагментах камера обходить видовжений череп. У правому нижньому куті — третій відеозапис. Кадри з відео Jani Korpi aqPy1X1mhGY, yIA-Dykw_40 і dNgc018HQNA. Знято 1 листопада 2014 року.ШІ-ілюстрація · вигадкаПровулком везуть вантаж каменю.
03 · Каменярка перевіряє шов
ФотоДовгий вигин потилиці видно збоку. На фото немає вимірювань черепа. Фото: Jani Korpi, Перу, 2014. Череп тримає Jani Korpi.ШІ-ілюстрація · вигадкаКаменярка перевіряє шов.
Вирази облич, колір шкіри, волосся та повсякденне життя персонажів належать уявному кам’яному місту. Деякі фотографії показують той самий предмет із різних боків.